These FUCKING Courts

«These FUCKING courts»

Заявив учора Дональд Трамп після того як Суди винесли рішення про Скасування Тарифів. Суд вказав, що право вводити тарифи за Конституцією належить виключно Конгресу і президент не може використовувати IEEPA для податкового обкладення імпорту.

«У цій справі яскраво демонструється вся суть англосаксонської правової системи, де ключову роль відіграють саме прецеденти — рішення Верховного Суду США і 13 федеральних судових округів + висновки апеляційних судів. Дуже добре, що хоч десь судова влада дійсно знаходиться окремо від виконавчої, що дає можливість судам скасовувати укази президента або конгресу. Принцип судового контролю.»

Сказав мій Юрист

Я підтримую рішення Судів і категорично виступаю за вільну торгівлю. У цьому невеликому суботньому лонгриді хотів би пояснити «на апельсинах» як працюють торгові війни, і чому завжди в кінцевому рахунку вони шкодять всім сторонам, а в збитку завжди знаходиться споживач.

Як мислить Трамп і його адміністрація

Хто контролює доступ до найбільшого ринку — той і диктує умови. Якщо країна або компанія залежить від доступу до ринку США, значить можна підвищити тариф і змусити піти на поступки. Чи правильне це мислення? Частково так, але так думає переговорник, а не економіст.

У його розумінні якщо виробництво знаходиться за кордоном = країна вразлива. Значить потрібно повернути виробництво навіть ціною зростання цін. Ставка робиться на те, що компанії не підуть з ринку США, постачальники адаптуються, частина виробництва повернеться, а бюджет отримає додаткові доходи.

Як тарифи працюють насправді

Short-term:

Тариф це податок на імпорт, формально його зобов’язаний платити імпортер, насправді ж:

• частина перекладається в ціну — тобто платить споживач
• частина з’їдає маржу — тобто платить компанія

У США дослідження минулих тарифів показали, що основне навантаження лягло на американських імпортерів і споживачів.

Компаніям, що прямо залежать від імпорту, доводиться піднімати нижній ціновий поріг, інакше просто невигідно продавати товар за старими цінами. Одночасно внутрішній виробник отримує «Umbrella Pricing» — ефект цінової парасолі.

Коли вводиться тариф на імпорт, імпортний товар дорожчає. Це створює «парасолю», під якою внутрішні виробники можуть підняти ціну, навіть якщо їхні витрати не зросли. Тариф не робить внутрішнього виробника автоматично ефективнішим. Він просто знижує тиск конкуренції.

Mid-term:

Багатьом компаніям доводиться шукати альтернативи і переносити частину, а то й все виробництво в інші країни (часто не всередину країни, яка ввела тарифи, а туди де просто дешевше). Це підвищує витрати і капітальні затрати, а також знижує ефективність. І хто за це платить? Кінцевий споживач.

Так, звісно, в цей час з’являться нові заводи всередині країни, але вони часто менш ефективні глобально (робоча сила дорожча, енергія може бути дорожчою, масштаб виробництва менший). І щоб такі заводи жили, їм потрібен або постійний захист тарифами, або субсидії від держави.

Long-term:

Знижується загальна продуктивність економіки, оскільки замість того щоб кожна країна виробляла те, в чому вона краща і ефективніша за інших, виробництво повертається туди, де воно менш ефективне, а ресурси використовуються гірше.

Через те що виробництво всередині країни подорожчало — інфляція встановила новий, вищий базовий рівень цін. Інші країни вводять відповідні заходи — і отримують ті ж самі проблеми.

Але якщо все так погано, невже Трамп не розуміє?

Звісно він прекрасно розуміє що це знижує ефективність економіки, але одночасно підвищує контроль і автономію — що і є основним інструментом політики Донні.

Рей Даліо заявляв, що вважає тарифи початком кінця інтегрованої глобальної економіки і переходом до системи конкуруючих блоків.

Тож ось вам моя порада: пийте каву, їжте печивко і лонгуйте золото.

© Тюлень